WikiBaza

Let's clean Ukraine from corruption
Очистимо Україну від корупції

Митрополит Вознесенський і Первомайський Олексій: «За віруючих людей заступається Сам Господь»

Митрополит Вознесенський і Первомайський Олексій: «За віруючих людей заступається Сам Господь»
47986 ПЕРЕГЛЯДІВ

Інтервʼю з митрополитом Вознесенським і Первомайським Олексієм (Шпаковим) про життя Вознесенської єпархії (Миколаївська область) та Української Православної Церкви під час війни. 

- Владико, вітаю Вас! З перших днів військового вторгнення Російської Федерації на територію нашої суверенної держави, Українська Православна Церква, в особі її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія, висловила своє ставлення до війни. Наскільки я памʼятаю, Митрополит Онуфрій став першим з релігійних діячів України, який різко засудив війну, назвавши її «каїновим гріхом». Ваша єпархія – одна з тих, які беспосередньо відчули на собі жахи війни. Розкажіть, будь-ласка, як віруючі люди відреагували на все, що відбувалося в перші дні війни і яка ситуація зараз?

• Доброго дня Вам. Звичайно, ми всі були шоковані тим, що наші сусіди, які називали себе нашими одновірцями та братами по вірі, зі зброєю в руках прийшли на нашу землю. Раціонального пояснення всьому тому, що відбувається, немає. Складається таке враження, що в якийсь момент величезний народ, який має досить багато спільного з нами, українцями, втратив розсудливість, забув про своє коріння і вирішив просто знищити його. Це безумство, яке вже однозначно вплинуло наші стосунки, і безумовно матиме подальші негативні наслідки. Нещодавно, я десь прочитав думку одного нашого сучасника, який зазначив, що «між нами уже протекла величезна ріка крові». Це дуже боляче усвідомлювати. 

Зазначу, що наша Вознесенська єпархія знаходиться досить близько до лінії фронту, а в перші дні війни ми стали безпосередніми свідками запеклих боїв. Побачивши на власні очі все те зло і смерть, які несе в собі війна, віруючі люди чекали чіткої реакції від Предстоятеля Руської Православної Церкви патріарха Кирилла. Наші віряни, затамувавши подих, чекали що ж скаже патріарх. Чекали з великою надією. 

• Чому чекали? Що міг зробити патріарх Кирило?

• Ну, по-перше, патріарх Кирил є Предстоятелем найбільшої у православному світі Церкви, храми якої знаходяться в десятках країн на земній кулі, не кажучи вже про простори Російської Федерації. До недавнього часу ми підносили його ім’я на богослужіннях як у нашій єпархії, так і в усій Українській Православній Церкві. Згідно богослужбової формули, ми називали патріарха не тільки «великим господином», але і «отцем», тому і очікували від нього отцівського слова. Віруючі сподівалися на слова підтримки, чекали, що патріарх засудить війну і спробує зупинити Путіна. Проте, цього не сталося.

По-друге, Церква завжди мала не тільки право, але й обовʼязок так званого «печалування». Цей обовʼязок виражається в тому, що Церква виступає в якості заступниці за стражденних перед лицем влади, агресора і так далі. Наприклад, в древності існувало «право на прихисток» або «право на захист», згідно якого духовенство захищало всіх тих (навіть злочинців), хто звертався за допомогою і шукав спасіння свого життя в християнських храмах. Того, хто порушував це право і зневажав Церквою – анафематствували (відлучали від Церкви), не вважаючи більше християнином. Тобто, «право на захист» - це є священний обовʼязок Церкви, тому тисячі наших віруючих чекали, що патріарх ним скористається і скаже своє вагоме слово на захист простих людей, які місяцями сиділи у підвалах без води і їжі під нескінченними обстрілами, які гинули під час жахливих бомбардувань. 

• І коли патріарх промовчав, то якою була реакція віруючих?

• Цю реакцію можна визначити одним словом - біль. Людям було просто боляче, деякі навіть емоційно обурювалися, таких я особисто намагався заспокоювати, нагадував, що православний християнин не повинен піддаватися осуду, а залишати все на розсуд і волю Божу. Я і досі закликаю свою паству до того, щоб ми більше молилися, а все менше піддавалися емоціям, хоча в умовах війни це дуже важко людям вмістити у своїх серцях. Для цього треба мати міцну віру і уповання тільки на Бога. 

Результатом ж мовчання патріарха стало те, що фактично всі парафії нашої єпархії звернулися до мене з проханням припинити поминання його імені під час богослужінь.

Хочу підкреслити, що це було бажання простих віруючих людей і священників, так би мовити «рух знизу», ініційований людьми виключно з церковного середовища. Якби на мене тиснули ззовні, то я б ніколи не піддався такому тиску. Я хочу це підкреслити, особливо для тих, хто не розуміє до кінця ситуації в нашій Церкві і десь здалека виписує всілякі нісенітниці. 

Тому, на початку березня 2022 року, Єпархіальна рада Вознесенської єпархії прийняла рішення припинити поминання імені патріарха Кирила на всіх богослужіннях в межах Вознесенської єпархії. Такі ж рішення майже одночасно з’явилися у більшості єпархій нашої Церкви. 

• Тобто, цей вчинок духовенства і віруючих Вашої єпархії був продиктований не страхом перед захопленнями храмів з боку ПЦУ, а саме тією позицією стосовно війни, яку продемонстрував патріарх Кирил?

• Нам взагалі нема кого і чого боятися, окрім Бога. Представників ПЦУ в нашій єпархії дуже мало, тому особливої активності з їхнього боку взагалі не спостерігається. Ми керувалися виключно власним сумлінням кожного і нашою спільною єпархіальною позицією загалом.

• Виходить, що Собор УПЦ у Феофанії тільки підтвердив правильність вашої позиції?

• Справа в тому, що Соборні рішення у Феофанії були прийняті повнотою всієї нашої Церкви. Слід пригадати, що під час обговорення питань, повʼязаних із канонічним статусом УПЦ, виникла певна дискусія, висловлювалися різні думки. І це природньо, адже саме у обговореннях формується і кристалізується соборна позиція всієї Церкви. Абсолютна більшість учасників Собору твердо підтримували внесення змін до Статуту УПЦ, виступали за припинення поминання імені патріарха Кирилла на богослужіннях, за вихід Предстоятеля УПЦ зі складу Синоду РПЦ. Але були й такі учасники Собору, хто виступав проти цих рішень. Прибічників того, щоб все залишилося «по-старому» було значно меньше, але вони були, про це потрібно говорити чесно. І їхня думка була почута більшістю, її не знехтували, з нею рахувалися. Звичайно, всі хвилювалися в той день, бо він був історичним для всієї Церкви, але згодом у спілкуванні зі своїми співбратами архієреями мені неодноразово доводилося чути підтвердження того, що Дух Святий керував усіма нами.

Тут хочу особливу увагу звернути на те, що факт дискусії та її можливість взагалі, підкреслює соборний характер Церкви. Іншими словами, в нашій Церкві доленосні рішення приймаються не однією людиною - Предстоятелем, а спільно усіма – єпископатом, духовенством і мирянами. І це дуже важливо, бо саме так і проявляється соборність Церкви, яку ми сповідуємо щоразу у Символі віри.

• А хіба в РПЦ все відбувається не так?

• Я не можу говорити про РПЦ, бо я архієрей УПЦ, а мої твердження можуть не відповідати дійсності. За нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія можу ствердно свідчити – це людина Божа, смиренний служитель вівтаря Господнього. В якості Предстоятеля, він самовіддано служить Богові і Церкві, виконуючи свої обовʼязки згідно Євангельських слів: «Хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою» (Мф. 20, 25). Він не володарює в Церкві, а завжди сам підкреслює, що є один Володар і Господь – Іісус Христос Спаситель світу. Блаженніший постійно у всьому шукає волю Божу, і у щоденних справах, і тим більше у доленосних рішеннях для всієї Церкви. Христос –центр і сенс його життя. Митрополит Онуфрій йде за Христом і веде усіх нас за Ним. 

- Зараз мені подумалося, що з таким підходом до життя кожній віруючій людині легше переносити усі жахіття війни. Чи не так?

• Ось бачите, правильна думка Вас відвідала (посміхається). Взагалі, віруюча людина щоденно молиться і намагається жити з Богом. Ображати її – значить образити Бога, бо за віруючих людей заступається Сам Господь. Приведу такий приклад. 

В Старому Заповіті, в 14-й главі книги Буття, ми читаємо історію про Еламського царя Кедорлаомера, сучасника патріарха Авраама. В союзі з трьома іншими царями Сходу, він виступив, щоб покарати міста, які відмовилися визнавати його владу. Дуже швидко Кедорлаомер знищив плем'я Зузім, переміг амалекітян і амореїв, зруйнував Содом.

Проте потім він допустив фатальну помилку, полонивши Лота, племінника Авраама. Що ж сталося далі? Авраам взяв всього лишень триста вісімнадцять своїх рабів і розгромив Кедорлаомера і царів, які були з ним. Святитель Іоанн Златоуст, пояснюючи це місце Святого Письма каже, що Авраам вразив ворогів не тілесною силою, а вірою в Бога. «Праведник постійно стає більш і більш славним, і кожного разу всім показує Боже піклування про нього», – каже святий Златоуст. І з цими словами важко не погодитися. 

А в іншому місці Євангелія сказано, що кожен, хто бере меч в руки, від нього ж і загине. Це слова Святого Письма, незмінні до кінця світу. Господь завжди осоромлює тих, хто йде проти Його волі та Святої Церкви. Часи змінюються, а люди – ні. Як було дві-три тисячі років назад, так є і сьогодні. Тут можна згадати не тільки про Старий Заповіт та історію древньої Церкви, але й про гоніння на віруючих та Церкву за часів радянської влади чи за президентства Порошенка. Церква стоїть і досі, а Її гонителі - де вони зараз? 

Ми вистоїмо і переможемо тільки тоді, коли викорінимо злобу і ненависть у своїх серцях, а натомість заселимо у них любов і співстраждання до усіх, кого торкнулася страшенна трагедія наших днів. І не треба забувати, що кожен з нас дасть відповідь за все заподіяне не тільки перед судом історії, але, що найголовніше, і перед Судом Божим.

Автор: wikibazacom

Связь с редакцией - [email protected]

Мої відео